Слова, що зазнавали цензури

Тема в разделе "Лексика", создана пользователем andrewsiak, 8 дек 2003.

  1. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    Digamm'о, а чи не могли б Ви навести невеличкий (принаймні) перелік таких слів, що
    ? Було б дуже цікаво. Я вже бачив у чиємусь пості (чи не Вашому?) слова, як-от "горішній", змінене на "верхній" і т.ін.
    Чи не вважаєте Ви, що вартувало б їх відродити у живому мовленні? Але ж, з іншого боку, їх уже зараз можуть не зрозуміти...
    Та все одно, був би вдячний за такий перелік "справжніх українських слів", бо почав би вживати їх неодмінно. :_1_05 Tant pis pour ceux qui me comprendront pas. :p (фр. "Нехай пошкодують ті, хто мене не зрозуміють.")
     
  2. Загрузка...

    Похожие темыФорумДата
    Пользуетесь ли вы словарями?Словари, учебники12 май 2016
    СловарьИврит11 май 2016
    Новое значение слова «отсканировать»Лексика18 мар 2016
    этимология слова грымзаЭтимология: русский язык16 мар 2016
    английские слова по-американскиГрамматика11 фев 2016

  3. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    Я дивився вчора у словникові російсько-українському, 1953 року видання слова "верхний и нижний". Так, там дається відповідно по два еквіваленти: верхній і горішній (обмежено), та нижній і долішній (обмежено). То я, наприклад, не думаю, що до русифікації укранської мови не було слова "верхній". Невже тоді б треба було називати державу Haute Volta як "Горішня Вольта"? :? Або "Долішнє Побужжя" замість "Нижнього Побужжя"?
     
  4. Digamma

    Digamma New Member

    Мовні цікавинки: слова, що зазнавали цензури

    За часів радянської влади деякі слова послідовно прибиралися цензурою з нашої мови. Їх було рекомендовано замінювати на інші, що були більш близькими до російських. Звичайно, офіційної цензури в СРСР не було, але обов'язки цензорів виконували редактори Головліту.

    Метою цієї розповіді є огляд хоча б деяких з тих слів.
    _____________________________________________

    Отже, за часів радянської влади у немилість попали такі традиційні українськи звертання як добродій та пан. Скажімо, слово добродій завинило тим, що, мовляв, було звертанням в націоналістичних колах української діаспори. (Цього разу дозволю собі невеличкі коментарі протягом розповіді... Тут, мабуть, влада не вважала за нормальне те, що людина у першому-ліпшому стрічному вбачала добродія, прагматичніше було би підозрювати у ньому злодія)

    Послідовного вилучення зазнало слово рація, а замість вислову "мати рацію" було "рекомендовано" вживати кальку з російської - "бути правим".

    Слова філіжанка, краватка, люстро, краля, радця було тавровано як невиправдані полонізми, що засмічують мову. Натомість слід було вживати слова скальковані з російської. (Слід відзначити, що ті аргументи не були слушними: так, наприклад, слово радця було запозичене з польської ще у XVI ст)
    Категорично неприпустимим було вживати західно-українське слово вивірка, запозичене з польської. Вивірку слід було замінювати білкою. (Ніяк не второпаю чим саме русизм кращий за полонізм, як на мене - жодної різниці нема)

    Послідовного нищення зазнали дієслова зиркати та зирити, а також усі слова що є похідними від них. Так, замість позирк слід було вживати погляд. (Наголошу, що "зиркнути" та "поглянути" - то не одне й те саме, оскільки ці слова мають різне емоційне забарвлення)
    Також заборонено було такі слова побутово-розмовного стилю як витріщатись, бавитись, второпати, картати, потурати. Цим словам закидалося за провину те, що вони знижують стиль оповіді, роблять її просторічною.

    Вилучались з мови й такі слова як зизий, звинний, всенький, понурий, горішній, долішній. Заборонено було користуватись словом відтак.

    Послідовно замінювалися на кальки з російської й українські усталені вирази (ідеоми).


    Не можна також не відзначити систематичне перекроювання української граматики та наближення її до російської. Так, намагались уникати деяких суто українськіх граматичних конструкцій з яких найбільше впадають у вічі:
    - синтетична форма майбутнього часу дієслів (ходитиму, робитиму);
    - кличний відмінок іменників (гей, людино!)
    - закінчення -ові/-еві давального та місцевого відмінків другої відміни іменників (чоловікові, братові)


    Якщо придивитись уважніше до того, що саме об'єднує ці слова, то стане зрозумілим, що від цензури потерпали насамперед слова, що увійшли до літературної мови з західних діалектів української. Нагадаю, що саме цією мовою писали свої твори Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка.

    На мою думку саме з цього приводу доречно згадати слова Ліни Костенко:
    "Нації вмирають не від інфарктів. Спочатку їм відбирає мову."
    _____________________________________________

    І наостанок наведу тлумачення згаданих слів:

    рація = підстава, слушність (від лат. ratio)
    мати рацію = бути правим, мати слушну ідею
    філіжанка = чашка
    краватка = галстук
    люстро = дзеркало (невеличке люстро = люстерко)
    краля = гарна, красива жінка
    радця = радник
    вивірка = білка
    зирити = гледіти, дивитись
    зиркати = кидати гледіти, дивитись
    позирк = погляд
    витріщатись = пильно дивитись, роздивлятися (рос. уставиться)
    бавитись = гратися, забавлятися
    второпати = збагнути щось (рос. скумекать, сообразить)
    картати = докоряти (рос. корить)
    потурати = попускати, не протидіяти (рос. попустительствовать, способствовать)
    зизий = розкосий, косоокий
    звинний = вправний, спритний (рос. ловкий)
    всенький = весь
    понурий = похмурий, сумний
    горішній = верхній
    долішній = нижній
    відтак = 1) отже (рос. следовательно); 2) після того, потім
     
  5. Digamma

    Digamma New Member

    Ту примітку "обмежено" слід читати як "вживання обмеженно цензурою" :)

    Тепер щодо власне горішній та долішній... Ніхто не стверджує, що в українській не було верхнього та нижнього - ви не зовсім вірно зрозуміли. Слова ті є синонімами лише частково.

    Горішній та долішній використовуються коли мова йде насамперед про взаємне положення у просторі, а от верхній та нижній - у випадках, коли мова йде про логічну "горішність" чи "долішність".

    Отже, оскільки Буркіна-Фасо лежить у верхів'ях річки Вольта, то має воно бути Верхня Вольта, а не Горішня. Проте, коли ми кажемо про Баварію, то можемо сміливо казати Горішня Баварія, маючи на увазі "гірська", тобто та, що фізично розташована вище. Щодо "Долішнього Побужжя", то тут все залежить від того, що саме ви хочете сказати: якщо мова йде про нижню частину течії Буга, то мали б сказати "Нижнє Побужжя", якщо ж мова йде про те, що ця територія лежить у низині, то мали б казати "Долішнє Побужжя". Так, скажімо, "верхній Дніпро", але "горішній Київ".

    Аналогічно, порівняйте-но "верхні щаблі влади" з "горішньою кімнатою", або "верхній одяг" із "горішнім ярусом".

    Себто вживання горішній/верхній та долішній/нижній залежить від того, який саме зміст ви вкладаєте у "верхність", та що намагаєтесь підкреслити.
     
  6. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    Дуже цікаво,
    Дякую за те, що знайшли час скласти таку змістовну відповідь.
    Цікаво було ще дізнатися також про вживання давньоминулого часу. Я його вживаю рідко, майже виключно коли щось "був забув". Можливо, є якісь інші випадки, в яких його можна застосувати?
     
  7. Digamma

    Digamma New Member

    Давноминулий час дієслова

    Вітаю!

    Насправді ніякої особливої проблеми вживання давноминулого часу дієслів становити не має. За виключенням лише того, що за часів уніфікації української та російської попри те, що ніякої заборони щодо вживання давноминулого часу не було, цей невеличкий аспект української граматики чомусь постійно лишався осторонь. Мабуть тому, що це є одна з характерних відмінностей від російської.

    Отже, давноминулий час дієслова вживається для означення дії, що відбулася перед іншою дією у минулому. Тобто фактично то є минулий для розповіді, що вже стоїть у минулому часі. Таким чином, давноминулий час допомагає вам чіткіше передати взаємне розташування подій у часі.

    Давайте подивимось на два приклади:
    1) Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, та ще й у театр ходив.
    2) Де ти був? - Та я сидів був у бібліотеці, та ще й у театр ходив.
    3) Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, та ще й у театр ходив був.

    Такі звороти, зазвичай не часто зустрінеш у мовленні, але вони допоможуть нам чіткіше зрозуміти логіку вживання давноминулого часу. Отже, поглянемо на зміст тих речень:
    1) з розповіді не є зрозумілим що саме відбулося раніше, зрозуміло лише, що чоловік як "сидів у бібліотеці", так і "у театр ходив";
    2) чітко бачимо: співрозмовник спочатку "сидів був у бібліотеці", а потім вже "у театр ходив";
    3) так само чітко: чоловік "сидів у бібліотеці" вже після того, як "у театр ходив був".
    Тобто давноминулий час вказує на те, що дія відбулася до того часу, про який йдеться у розповіді. Отже, якби ви розповідали про ті події саме тоді, коли вони відбувалися, то замість минулого часу мали б вживати теперішній, а замість давноминулого - минулий.

    Слід відзначити, що давноминулий час вживається переважно для посилення логічного наголосу, оскільки те саме завжди може бути передано конструкціями минулого часу: "Де ти був? - Та я сидів у бібліотеці, а потім ще й у театр ходив."

    Як випадок посилення логічного наголосу через вживання давноминулого часу пропоную розглянути наступні варіанти:
    1) Я прийшов, зачекав на тебе, але тебе не було та я пішов.
    2) Я прийшов був, зачекав на тебе, але тебе не було та я пішов.
    Я розумію, що сприйняття мови в кожного досить індивідуальне, але як на мене ці два випадки мають наступні відмінності один від одного:
    1) У першому випадку співрозмовник більше акцентує увагу на тому, що він все ж таки пішов, через те, що не було того, на кого він чекав. Скажімо, простий перелік подій з минулого, який маємо у цьому випадку ніяким чином не акцентує уваги безпосередньо на якійсь події, тому наголос матимемо на загальному результаті події - чоловік пішов.
    2) А от щодо другого випадку, то тут той хто говорить явно вказує на те, що між подіями "прийшов" та "пішов" був якийсь певний проміжок часу. Тобто логічний наголос стоїть саме на тому, що людина чекала, але марно.

    До речі, хотілося б вислухати думку пана Іцика щодо суто особистого (психологічного?) сприйняття різниці між цими двома фразами.


    Як приклад вживання давноминулого часу у літературі можна навести Гребінку: "Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку пребили".

    Проте, хочеться також згадати, як нещодавно бачив у пресі: "У німецькій мові, крім означення минулого часу, є ще й термін для давноминулою". Мені було шкода того журналіста, який змушений був згадувати якісь факти з німецької граматики лише через те, що не знає власної мови...

    Сподіваюсь, що давноминулий час іще стане вам стане у нагоді, та збагатить вашу мову.
    _________________________________________

    P.S. За наступну тему, якщо нема заперечень, пропоную вибрати двоїсте число, що вже майже зникло, але подекуди лишається у народній мові та окремих мовних зворотах.
     
  8. Anonymous

    Anonymous Guest

    Re: Давноминулий час дієслова

    Як завжди дуже цікаво було прочитати Ваш граматичний "лікнеп".
    А щодо двоїни, то вона вже зникла (крім окремих випадків, як-от "два відри"), то її вже мабуть і нема чого чіпати :(
     
  9. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    Попередній "гость" - то був я. :lol:
     
  10. Digamma

    Digamma New Member

    Це є невеличким перебільшенням. Двоїна зникла (точніше вилучена) з літературної мови. Проте, по селах ви її спокійнісінько можете почути.

    Скажімо, я особисто чув, як селянин, намагаючись ще більше образити та принизити супротивника сказав йому "Я тобі зараз у зубі дам" замість "у зуби". Зауважте: він свідомо підкреслив, що в опонента і без того обмаль зубів.
     
  11. Yitzik

    Yitzik косинусоидальный депресняк

    Як на мене, то друга (з давньоминулим) точніше описує ситуацію.
    Згоден, що випадків безумовної необхідності вживання цієї форми небагато. Втім, вона є. Згадується з "Лісової пісні": Лукаш узяв сопілку, яку був поклав біля себе. Тут давньоминулий час неодмінно потрібний для зазначення черговості подій.

    Набагато цікавішою є семантична відмінність складного та складеного майбутного часу: "я це вчитиму" : "я це буду вчити".
     
  12. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    Їцику,
    вражає Ваша обізнаність у питаннях граматики української мови! :shock:
    А яка є, на Вашу думку, семантична відмінність між "я вчитиму" і "буду вчити"?
     
  13. Digamma

    Digamma New Member

    Я мав на увазі чи згодні Ви з тим, що речення мають різний логічний наголос?

    А якщо так: Лукаш узяв сопілку, яку до того поклав біля себе?
    Я намагався сказати про те, що складені конструкції минулого часу можуть бути замінниками давноминулого часу, проте, звичайно, краси мові це не додасть, скоріше навпаки...


    Чекаємо! :)
     
  14. andrewsiak

    andrewsiak New Member

    То може Ви так почули, адже відомо, що в деяких говірках (навіть і в Київській області) звуки [и] та [і] дуже наближені одне до одного. (А особливо після губних приголосних. Мій друг з села під Білою Церквою, наприклад, вимовляє "мило" майже як "міло".
     
  15. Digamma

    Digamma New Member

    Ні, впевнений. Причому людина сама не знала чому "зубі" більш лайливо. :)

    Я намагаюся сказати про те, що в нашій народній мові ще лишилися рештки такого релікту індоєвропейської мови, тож було б шкода їм нехтувати принаймі у оглядах.

    Скажімо, у збірці Номиса були такі прислів'я (чи такі прислів'ї? ;)): "Мудрій голові досить дві слові", "Одна біда - не біда; от коли дві або три разом біді". Тут вже бачимо абсолютно свідоме вживання двоїни.

    Ех, як буду в своїх родичів на Житомирщині, обов'язково проведу "польове" дослідження. :) Бо чув я там і руці і нозі як форми множини (принаймі від старих), проте, то є насправді двоїна, оскільки людей з трьома руками там нема, а натовп просять здійняти у гору саме руки. :D
     
  16. Digamma

    Digamma New Member

    Іцику, так не можна... Ми тут чекаємо, чекаємо... :)
     
  17. Yitzik

    Yitzik косинусоидальный депресняк

    Ми з моєю дружиною (вона теж професійний філолог, плюс українська для неї - рідна) довго над цим думали, і прийшли до висновку, що (як у деяких мовах активного ладу) тут має значення така категорія, як volition control - вимушеність дії. Якщо щось має відбуватись під тиском обставин, то є тенденція до вживання форм на кшталт "вчитиму", а якщо з власної волі, то "буду вчити". Втім, підкреслюю, це тільки тенденція, а не вмонтований до граматичної схеми закон, як наприклад, цей саме вираз у японській:
    - з власної волі: манабу кото ни суру
    - під тиском обставин: манабу кото ни нару
     
  18. Val

    Val New Member

    Я не фiлолог, не лiнгвист, але ж дозволю собi висловити мою власну думку щодо русизмiв. Сiмдесят рокiв русифiкацii викреслити з iсторii неможливо. Три поколiння жителiв Украiни вивчали рiдну мову саме в такому, русифiкованому варiантi. До русизмiв звикли. До того ж деякi граматичнi явища, що були "скасованi" у рамках сталiнськоi нацiональноi полiтики, й насправдi перетворилися на архаiзми. Для мене украiнська мова майже така ж рiдна, як i росiйська, але ж рiзницi мiж " я вчитиму" та "я буду вчити" я не вiдчуваю. Може, це не дуже й зле?

    Yitzik пише: "Якщо щось має відбуватись під тиском обставин, то є тенденція до вживання форм на кшталт "вчитиму", а якщо з власної волі, то "буду вчити". "

    Я одразу пригадав народну казку, що ii читав у дитинствi. Мисливець хоче вбити якусь дичину, та вона йому каде: не стрiляй мене, я ще стану до знагоди. Добре, вiдповiдае мисливець, не стрiлятиму тебе. Де тут зовнiшнiй тиск? Усе з власноi волi.

    Щодо аналогii з японською мовою, то дозволю собi не згодитися з нею. Усталена граматична конструкцiя "кото-ни суру" значить "вирiшити щось зробити", "кото-ни нару" лише вказуе, що дiя вiдбудеться у майбутньому. Звiдки ви взяли вашi прикладо про тиск обставин та власну волю? Словник Конрада цього не дае, японо-англiйский Масуда теж...
     
  19. Digamma

    Digamma New Member

    Val,

    Щодо русизмів, то не таке вже все усталене як здається. І 70 років русифікації мови не треба викреслювати - їх треба виправляти. А мовчки погодитися, схилити голову та мовити "добре, то є наша історія і житимемо з нею" - то хіба ж ми вівці? Щодо мене, то я вважаю, що говорити тим рафінованим суржиком, що його запропонували цензори за часів СРСР, означатиме визнати їх перемогу, погодитися з ними.
    Взагалі, якщо з цього приводу вийде дискусія, то давайте або перейдемо в тему "Мовна ситуація...", або створіть окрему тему.

    Щодо висловлювання Іцика, то на мою думку він має рацію. Ви навели лише один приклад, проте він не є зразковим.

    Скажімо, якщо уявити, що я школяр та вчителька мені каже: "Дигамо, щоб добре закінчити чверть ти маєш вивчити Франка", то я б радше відповів "Добре, Клавдіє Дмитрівно, я вчитиму".
    Якби мені до рук потрапила конче необхідна книга написана іспанською, я б скоріш за все сказав "Отже, вчитиму іспанську".
    Проте у дитинстві я би мріяв: "Як виросту, буду вчити англійську".

    Гадаю, рація у словах Іцика є, ще й яка. До того ж, якщо ви помітили, Іцик на "біблійність" висловлювання претензій не мав - мова йшла про "тенденції, а не ... закони".
     
  20. Yitzik

    Yitzik косинусоидальный депресняк

    Це прикрий, але факт. Я теж спокійніше за Дигаму ставлюся до "совєтизмів" і згоден з Вами, Вале, що надмірна архаїзація або орієнтація на норму діаспори тепер може тільки зашкодити. Втім, деякі елементи ще не втрачено в живій розмовній мові, і вони можуть швидко відновитись.
    Не хвилюйтеся. Це була теоретична спекуляція. Я цього теж не відчуваю.
    Словник Конрада дає граматичну інформацію обмежено, додатку граматичного нарису не має. Ці звороти знаю за підручником Головніна, цитати наведу пізніше (наберу їх офлайн).
     
  21. Digamma

    Digamma New Member

    Іцику, я розумію усі занепокоєння і таке інше, проте конче не хочу визнавати перемоги тих, хто знущався з нашої мови 70 років. Не хочу визнавати деякі їх твори за нову літературну норму, хай там як її вживають. Хоча би на шану тих, хто не шкодував свого життя за країну, хто пішов через це у табори, хто не скорився, на шану тих замордованих мільйонів нашіх братів та їх ненароджених дітей.

    Я не знаю як виміряти чи то нашу людскість, чи то пам'ять народу, проте щось там усередині мені підказує, що це - її невід'ємна складова частина.

    Перепрошую за можливо надмірно патетичний тон, але не знаю як сказати простіше.